Мати журавлика жде (мінус) - Волинський Народний Хор
Летіли журавлики з теплих країв, Та не повернувся один у свій дім. Ой то ж не журавлик покинув свій клин, І мати пізнала — то ж був її син. Вона все чекає, журавлика жде А, може, вернеться, де мати живе. Ой, тату, ой, мамо, вже сили нема, Аби долетіти мені до села. То ж мій син, журавлик, вернутись не зміг, Життя обірвалось. До мене не встиг. А мати все плаче, журавлико жде. Прилинь же прилинь же в гніздечко своє.
Ти мені подарував не забутню ніч, Ніжно так поцілував і пішов на січ. Спалахнула блискавка ніби знак, Я тебе чекатиму мій козак -2р. Приспів. Козаку козаче буде бій, Знай що я не плачу рідний мій. Україну неньку захисти, У моїм серденьку завжди ти. Програш. 2. Розумію я тебе, хто ж якщо не ти, Матір Україну зможе зберегти. Вороги тремтітимуть, ясна річ, Захистить знедолених славна січ -2р. Приспів. Програш. Мод. 3. Свіжий вітер вісточку тобі знов, Принесе коханий мій про любов. Праведну молитву почуй мою, Боже захисти його у бою -2р. Приспів. Програш. Приспів. Україну неньку захисти, У моїм серденьку завжди ти.
Синє небо над Афганом (плюс) - слова М.Зеленого музика А.Салогуба
Мамо, синє небо над Афганом І криваво зорі в ніч горять. Не чекайте ви даремно, мамо, Не ходіть щоденно зустрічать. Не питайте ви квітучу вишню, Чи не видно сина із доріг. І пробачте, бо так гірко вийшло, Що себе для вас я не зберіг.
У пісках холодних на світанку, Як вродився знову ясний день, В моє серце влучила душманська Куля зла неначе у мішень. Я упав, скропивши землю кров'ю, Цю далеку і чужу мені. І ніхто прощальних слів не мовив, Не гули мелодії сумні.
Нікому було мене ховати, Похоронний править ритуал. Поряд полягли брати – солдати, Де це сталося ніхто не знав. Чом отут під небом чистим–чистим, У безмежжі дивнім і яснім, Я знайшов останній свій прихисток Вдалині від рідних журавлів.
Не тривожтесь, матінко кохана, Я прийду в безсонну вашу ніч. Обійміть же ніжно мене, мамо, Доторкніться до синівських пліч. На мою тяжку, смертельну рану Покладіть ви чудодійних трав. Приведіть дівчиноньку кохану, Ту, яку любив, але не взяв.
Подивлюсь в її блакитні очі, Побажаю щастя у житті. Вже не дівчина, її жіночність Болю не завдасть тепер мені. Та вона мене і не побачить, Ці видіння тільки матерям. Любі її очі хай не плачуть, Зникну я, їй болю не завдам.
Ну, а потім маревом розтану, Знов залишу вас я сумувать. Синє, мамо, небо над Афганом, Лиш криваво зорі в ніч горять...
Проводжала мати сина захищати Україну І рушник йому вишиваний дала, І сльозу гірку пустила, вслід його перехрестила І на шию мідний хрестик одягла.
І за віру й за Вкраїну йшов сміливо в бій хлопчина, Але нелюди в полон його взяли. Катували, мордували, мідний хрестик розірвали, А хлопчину на хресті розіп’яли.
Рідна матінка не бачить, як у сина серце плаче, Не пригорне до грудей його на мить. Кров червона все стікає, син в чужині помирає, Мідний хрестик поміж травами блищить.
І прийшла до свого сина скорбна мати – Україна, Зупинилась, помолилась під хрестом. Білі руки простягала, піт із кров`ю витирала Материнським вишиваним рушником.
