В одному місті жив собі чоловік. Ні родини в нього не було, ні дітей, а лише багатство небачене. Був товстосум той страшенно скупий. До того ж мав зле серце і черству душу. Ніколи він не пожалів ні песика бездомного, ні злидаря безхлібного.
— От який я багатий! — посміхався спогорда. — Що мені ті люди, коли вони бідніші від мене?
Якось була люта зима. Хурделиця снігами трусила. Мороз аж сльози з очей витискав. Саме тієї пори Святий Миколай по світу ходив. Додивлявся, хто з малечі залишився ще без подарунка.
— Ніби усіх дітей обійшов й усі подарунки розклав. Жодного не залишилося, — вдоволено мовив сам до себе Миколай.
Аж дивиться — дівчатко біля вікна сидить, у сніговицю заглядає.
— Ай-ай-ай! Вона ж мене виглядає, бідолашна! Як же це я її без дарунка лишив? — бідкався дідусь. — Старий, видно, став. І, як на лихо, гостинці скінчилися. Зайду-но я до того багатія, попрошу в нього щось для дитини.
Тай постукав у ворота. — Хто там? — питає багач. — Перехожий один. Пусти, чоловіче добрий, бо замерзну. — То й замерзай. Мені що до того! — Я Святий Миколай. Прошу в тебе щось для дівчинки. Не може ж вона залишитися без подарунка. — Мені байдуже, святий ти чи грішний. Я наймогутніший, бо я найбагатший. А найбагатший тому, що у своєму житті нікому нічого не дав. — Але багатство не вічне. Невмируще тільки добро, яке ти зробиш людям. А з твоїми грішми може щось трапитися. — Нічого не трапиться. Я сторожу надійну поставив, яка пильно охороняє мої скарби.
Пішов Святий Миколай ні з чим... Тихенько підступив до вікна, де чекала на нього дівчинка. А вона заснула... — Ти не зостанешся без подарунка, дитино моя, — промовив Миколай тихенько. І вклав пісню в її уста.
Прокинулася вранці дівчинка й заспівала. Та так гарно, що аж сама здивувалася. — Ой, — засміялася радісно, а я думала, Святий Миколай забув про мене.
Минув час. Дівчинка виросла і стала співачкою. Люди, слухаючи її пісні, усміхалися й добрішали. Дівчинка розбагатіла. Та незважаючи на це, допомагала бідним, жаліла бездомних котів і собак, була до всіх доброю. А ще шанувала Святого Миколая.
Якось саме того зимового вечора, коли Миколай провідує діток, поверталася співачка додому. Раптом угледіла край дороги нужденного чоловіка, що просив хоча б кусник хліба. Зглянулася дівчина. Взяла старого до своєї оселі, обігріла, нагодувала, дала чисту одежину. Тут став перед нею Святий Миколай і мовив: — Цей чоловік пожалів колись для тебе малу дещицю свого багатства. Чи й тепер будеш доброю для нього?
— Так, буду, — сказала співачка. Він удвічі нещасніший за найбіднішого бідняка, адже його ніхто не любить.
Заплакав тут старий і сказав: — Святий Миколаю, часто я згадував твої слова. Справді, вічне лише добро, яке зробиш ти людям. Усі мої скарби знищила пожежа. І більше у мене нічого не зосталося, бо добра я не зробив нікому.
— Якщо ти плачеш, то не такий вже пропащий, — сказав Святий Миколай, ледь помітно усміхаючись.
Через деякий час нажив той чоловік багатства знову. Проте завжди допомагав нужденним і був щасливий від того, що робив добро.
Капці для Святого Миколая. Казка Високо-високо в небі жило маленьке янголятко. Там йому було дуже весело. Воно стрибало з хмарки на хмарку, спускалося вниз із сонячним промінням і бігало під небесним дощем. А коли ставало холодно, ловило сніжинки і робило з них блискучі ланцюжки. Воно було дуже щасливе!
Янголятко особливо полюбляло зиму, бо в цей час на небі все змінювалося. Починався рух і метушня: старші янголи бігали, щось носили, складали, прикрашали; великі небесні робітні відкривалися, і там усі завзято працювали. Так! Наближався час, коли Святий Отець Миколай завітає до всіх чемних дітей зі своїми дарунками.
У небі аж кипіло. Усі янголи намагалися бути найкращими і зробити якнайбільше, щоб Святий Миколай саме їх вибрав допомагати йому обдаровувати дітей.
І маленьке янголятко теж старалося. Воно знало, що Святий Миколай його десь аж за кілька років може вибрати, бо ще зовсім маленьке. Але воно мало добре серце і дуже хотіло всім допомагати.
Бувало, піде янголятко на фабрику, де виготовляють смачний шоколад й усілякі цукерки, завинені в срібні обгортки. Стане біля казана розтопленого шоколаду і почне мішати. Всі янголи довкола обприскані шоколадом, мале янголятко з голови до ніг бронзове, і навіть головний янгол-кухар має велику шоколадну пляму на фартуху.
Тоді янголи випихають маленьке з фабрики: — Краще іди допомагай у друкарні!
А там друкують цікаві книжки для дітей та дорослих, які із задоволенням читають і самі янголи. Почне янголятко помагати при машині, що зшиває сторінки книжок. І раптом з'являються книжки з помішаними сторінками, з малюнками, оберненими догори ногами, і з чорнильними плямами на обкладинках. — Нам більше допомоги не потрібно, — випрошують його. — Іди допомагай на іграшковій фабриці!
Та коли янголятко допомагає на іграшковій фабриці, дивні випадки трапляються: пожежне авто чомусь у синій колір зафарбоване, лялька блакитноока має тільки одне око, а ведмедик волохатий загубив свій кожушок. І з фабрики іграшкової його теж випрошують.
Бідне янголятко, воно так хотіло допомагати, а його завжди посилали в інше місце, і завжди сварили за якісь чудернацькі випадки.
Зажурилося маленьке янголятко. Сіло під хмаринку і гірко заплакало з відчаю. У цей час відчинилися великі золоті ворота і вийшов Святий Миколай. Янголятко дуже любило Святого Миколая. Він завжди мав лагідне слово для кожного янгола, всіх пильнував, усім допомагав. Маленьке янголятко Миколай при зустрічі часто гладив по голівці й поправляв йому ореол. — Так, Святий Миколай дуже добрий, — думало маленьке янголятко. — Він про всіх дбає, дарунки усім роздає.
Серце янголятка так наповнилося любов'ю до Святого Миколая, що воно хотіло зробити йому щось приємне, надзвичайне. Але що?
Довго думало янголятко, аж поки вирішило, що найкращим подарунком для Святого Отця будуть теплі капці, бо ж йому доводиться багато мандрувати взимку, в пекучий мороз, щоб вручити усім дітям дарунки.
Але з чого їх зробити? Аж тут незвичайна думка промайнула у його голівці, і янголятко швиденько кудись подалося...
У переддень Святого Миколая старші янголи почали сварити янголятко: — Хто тобі дозволив?! — грізно запитували вони.
— Нитки веселки! Тому вона наче зблідла. Ой буде тобі, буде! — дорікали всі. — Святий Миколай, напевно, за це покарає.
Тієї ж хвилини увійшов Святий Миколай.
Маленьке янголятко не знало, де й заховатися. Воно не хотіло жодної шкоди наробити, воно справді бажало тільки добра, а тепер за це ще й покарають. Раптом маленьке янголятко почуло, що Святий Миколай його кличе. Може, хоче сварити? Підійшло воно до Святого.
А ні, Святий Миколай узяв коробку, витягнув капці й узув. Ще й хвалить-вихваляє, які вони тепленькі та м'якенькі. Янголятко не вірило своїм вухам. Тоді Святий Миколай посадив янголятко на коліна і сказав: — Ти, маленьке янголятко, показало цим дарунком своє добре серце і свою любов до мене, тому я візьму тебе із собою на землю, допоможеш мені роздавати дітям дарунки!
Маленьке янголятко з радості нетямилося, навіть забуло подякувати. Воно сиділо в Святого Миколая на колінах і до всіх весело усміхалося.
Тому, діти, коли ви між своїми дарунками знайдете іграшку, залиту шоколадом, або книжечку з оберненим образком, не журіться. Це, напевно, разом зі Святим Миколаєм завітало до вас і маленьке янголятко.
Давно-давно, 1600 років тому, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові чималий спадок.
У серці Миколая була велика доброта, і він вирішив роздати своє майно бідним. Та тільки ж був він дуже несміливий і тому почувався нещасливим У безсонні ночі виходив Миколай на дах свого будинку й дивився на бідні домівки. Біля них спали їх убогі мешканці. У домівках, нагрітих за дня гарячим сонцем, було душно, отож люди лягали спати перед порогом на землі. Лежали вони в лахмітті, подертому на важкій праці в копальнях мармуру. Спали тут і малі діти, які ніколи ще не зазнали в житті радості.
І стискалося серце Миколая від цього людського горя. Він думав: «Як допомогти бідним дітям?»
І ось однієї ночі наклав Миколай повен міх усілякої їжі — м'яса, хліба, медяних паляниць, фініків, фіг, а також одягу й грошей і непомітно від служби вийшов з дому. Обережно-тихцем поклав мішок біля порога найближчої хатини, де спали бідні діти.
Уранці придивлявся Миколай з даху свого дому, як раділи малі діти цьому міху!
Наступної ночі вибрався Миколай знову з повним міхом і поклав його біля іншого дому, де були діти. І такі мандрівки повторював він уже щоночі. У місті ні про що інше тепер не говорили, як тільки про невідомого добродія. Діти не раз бачили крізь сон постать у темнім плащі, що клала мішок, але постать скоро зникала.
А старий слуга Миколая затривожився, коли побачив, що в коморах меншає припасів. «Напевно, хтось краде їх, — подумав. — Треба упіймати злодія!» Одної ночі побачив слуга чоловіка в плащі з каптуром на голові. З мішком на плечах він перелазив через браму на вулицю. Слуга здійняв галас, збіглися інші слуги й кинулись у погоню. Засоромлений Миколай, бо ж це був він, замість зупинитись і відкрити своє обличчя, почав утікати. Побудились і люди на вулицях, побудились і діти, і всі стали здоганяти Миколая.
Перші наздогнали його діти й... упізнали свого доброго опікуна. Упізнали його плащ і мішок, повний добра.
— Це не злодій! Це наш опікун! Наш добродій! Зупинились люди, здивовані та збентежені.
— Це ж Миколай! Багатий Миколай! Ось хто цей добрий дух, що нам дарунки приносив, дітей наших від голоду рятував!
Минули роки. Миколай став священиком, а далі й єпископом у Мирах. Всі шанували й любили його за доброту, за ласкавість і мудрість. А про діток він і далі не забував. Як тільки довідувався, що якась дитина в біді, зараз ішов до неї з потіхою й подарунками.
Коли помер Миколай, і його душа стала перед Господнім престолом, Бог спитав: — Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на землі?
— Нічого не бажаю, — відповів Миколай, — тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на землю й відвідувати дітей.
Усміхнувся ласкаво Господь і промовив: — Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день своїх іменин зможеш сходити на землю.
А на землі пам'ять про Миколая не завмерла. Всі пам'ятали про його добрі діла, про його святе життя, і тому Церква його святим назвала.
І від того часу кожного року в день своїх іменин у грудні Святий Миколай ходить по землі і розносить добрим дітям дарунки. Знає Святий Миколай, що всі малі діти чемні й добрі, і знає, що всі українські діти мають добрі серця, люблять Бога, люблять свій рідний український народ і рідний край — Україну.
Він з великою радістю відвідує українських діток й обдаровує їх усілякими чудовими дарунками. Між ними найкращий дарунок — рідні українські книжечки. Дуже радіє Святий Миколай, коли добрі люди, що люблять дітей, допомагають йому в доброму ділі. Тішиться, коли в день Святого Миколая українські діти дають одні одним дарунки — книжечки, тішиться, коли дехто навіть і одягнеться так, як він, і, замість нього, приходить до дітей з дарунками, з добрим словом та порадою.
Святий Миколай і янголик-учень У небі, в райському саду був великий рух. Одні янголики сиділи на деревах, зривали яблука й кидали їх на долину, де стояли другі, що ловили їх у фартушки. Хтось трусив горіхові дерева, й горіхи, мов град, лопотіли в траву, хтось носив коші, повні солодких пахучих медяників і тістечок. А старші янголики з поважними личками стинали з кущиків сухі галузки й зв'язували їх золотими стяжечками в різки. Сьогодні ж день, коли святий Миколай сходить на землю, щоб обдарувати чемних діточок, а нечемних покарати. Це його обов'язок вже від давнього часу. Миколині санки стояли вже перед дверима, а два великі олені, запряжені в них, нетерпляче потрясали головами, аж дзвіночки на їхніх шиях дзвонили, мов срібний cміх. Янголики напакували два повнісінькі мішки і з галасом та сміхом тягнули їх до санок. Один маленький янголик стояв при тій веселій праці трохи сумно збоку. Він так радо хотів помагати, але інші відсували його набік і говорили: - Залиши, ти ще цього не розумієш!
"Це правда, я тут ще на горі недавно. Спершу мушу, як і кожне янголя, повчитися, тому ще навіть крил не маю, але зараз я міг би добре помагати", - думав янголик.
А святий Миколай, зітхаючи та бурмочучи під ніс, натягав свої великі чоботи, вдягав грубий кожух та хутряну шапку на вуха. Він виглядав страшно, так що можна було злякатися, але його любе старе обличчя було добре й лагідне.
Це відчував також янголик-учень, бо притулився близенько до дідусевих колін.
Нарешті все було готове. Святий Миколай перевірив ще раз мішки, погладив янголика по голівці, помахав усім на прощання і сказав: - Отже, будьте чемні, дітки, аж поки я вернуся. - Потім шугнув на своїх санках у саму середину густої сніговії.
Янголи пішли знов на сонячну, теплу небесну поляну, тільки янголик-учень залишився й глянув у долину, де зникли санки святого Миколая.
"Бідний святий Миколай, - думав він, - ось їде в холод і темряву та ще мусить тягати з собою важкі міхи. Він усіх обдаровує, але хто йому щось подарує?"
Маленький янголик-учень зовсім посумнів. Аж нараз весело засміявся, бо гарна думка прийшла йому до голівки. Він хотів щось подарувати святому Миколаєві; щось, чого святий дідусь буде дуже потребувати, коли вернеться додому.
Янголик оглянувся сторожко, чи не дивиться хтось, а відтак побіг швиденько до комірки, в якій переховували взимі веселку. Вона була, вправді, гарненько звинена, але на кінцях можна було витягнути кілька ниток, з кожної барви дві: червона, жовтогаряча, жовта, зелена, синя, фіолетна. Потім відломив янголик із кущика два гладенькі патички, сів у куточку і став плегти мов на дротах, так, як навчився на землі в тітки Марусі.
Багато годин проминуло, заки святий Миколай скінчив свою роботу. Того року потребував багато різок. Адже деякі діти не вміли навіть маленької молитви! Але й чемних діток було багато, й мішки святого Миколая були порожні. Святий дідусь був утомлений і перемерзлий, і коли добрі олені спинилися перед небесними воротами, він пішов у свою кімнату, щоб зігрітися й вигідно відпочити.
- Ого? А це що тут лежить? Пара гарненьких капців? Всіма барвами веселки мерехтять вони!.. Ай, чудово!
Святий Миколай скинув важкі чоботи й шугнув ногами в нові капці. Які ж вони були м'якенькі, які теплі, а як прилягали! І тут лежала навіть карточка:
"Любому святому Миколаєві, щоб також мав трішки втіхи".
Святий Миколай вийшов із кімнатки й задзвонив дзвіночком, що висів біля дверей. І тут позліталися всі янголики, щоб поздоровити його. Але він сказав:
- Гляньте, які гарні капці. Хто це міг мені їх подарувати? Янголики дивувалися й усі потрясали голівками: ні, щось такого жодному з них не прийшло на думку. Але в останньому ряді стояв янголик-учень і зовсім почервонів.
- Отже, це ти був, - сказав святий Миколай і випровадив його наперед. - А звідки ти мав такі гарні нитки?
Тут почав янголик плакати: - Я хотів тобі так дуже щось подарувати й узяв кілька ниток із веселки; але я цього напевно більше не зроблю. - Ходи до середини, - сказав святий Миколай. Буме! - затріснулися двері, і янголики зашепотіли: - Тепер він буде покараний...
Але, коли двері знову відкрилися і янголик став на порозі, вони побачили, що це не був уже янголик-учень, бо на раменах у нього блестіла пара сніжно-білих крилець.
- Лети, маленький янголику, -сказав святий Миколай, - і нехай твоє добре серденько сіє любов на небі й на землі.
Сценарий весеннего праздника. Весну встречаем! (для детей 5-6 лет) Дети свободно стоят по залу. В руках - весенние цветы, зеленые веточки.
Ребенок. Где ты, солнышко, проснись! Где ты, скворушка, вернись! Сыпать снег зима устала, Кап-кап-кап! Весна настала!
Ребенок. Идет матушка-Весна, отворяй ворота! Первым март пришел, белый снег сошел!
Ребенок. А за ним и апрель - отворил окно и дверь!
Ребенок. А как пришел май - солнце в дом приглашай!
Ребенок. Светлеет небо, тает снег, Мы вам расскажем о весне!
Дети поют песню о весне (по выбору педагога).
Ведущая. Сегодня на улице я встретила воробья, он так обрадовался и запел: "Мяу, мяу!" Что? Не так? А как поет воробей? Правильно, воробей чирикает. Воробей был смелый и пел так.
Воробей. Эй, бескрылый человек! У тебя две ножки! Хоть и очень ты велик, Тебя едят мошки! А я маленький совсем, Зато сам я мошек ем!
Ведущая. Пел воробышек и выпал из окна, а кошка тут как тут! Давайте поможем воробышку спастись!
ПРОВОДИТСЯ ИГРА "ПОЙМАЙ ВОРОБЫШКА". Дети становятся в круг, выбирают "воробья", "кошку". "Воробей" в кругу, "кошка" - за кругом. Она пытается вбежать в круг, поймать "воробья". Дети не пускают.
Ведущая. Ребята, каких птиц, вестников весны, вы знаете?
Выходит Зяблик, на голове шапочка.
Зяблик. Самой раннею весной Запоет певец лесной. Это зяблик распевает Про любимый край родной! Зяблик первый узнает, Что весна-красна идет!
Выходит Грач. Грач. Всех перелетных птиц черней, Чистит землю от червей, Вдоль по пашням мчится вскачь, А зовется птица - грач!
ПРОВОДЯТСЯ ИГРЫ. "ЗАЙМИ ДОМИК". Дети разбиваются на пары, берутся за руки - это домики. Группа детей - птички, их больше, чем домиков. Птички летают. "Закапал дождик", птички занимают домики. Кому не хватило домика, выбывают из игры, а потом меняются с детьми-"домиками".
"ВОРОБЕЙ, ЧИРИКНИ!" Один ребенок сидит на стульчике, спиной к детям. Ведущая выбирает "воробья", который подходит сзади к сидящему, кладет руки на плечи. Тот говорит: "Воробей, чирикни!" "Воробей" чирикает: "Чик-чирик!" Сидящий угадывает, кто это.
Исполняется любая песня о птицах (по выбору педагога).
Ведущая. А как же звери зимовали? Давайте, ребята, попросим их рассказать.
Выходят Медведь, Заяц, Лиса.
Медведь. Без заботы и тревоги Спал медведь в своей берлоге! Вдруг проснулся косолапый, Слышит - каплет, вот беда! Вылез он и видит - лужа! Тает снег, пришла весна!
Заяц. Звери в лесочке дрожали зимой, Некуда было им деться!
Лиса. Пляшут от радости звери - Солнца так много в апреле!
Звери исполняют веселую польку. На метле влетает Баба-Яга.
Баба Яга. Расплясались! Сейчас соберу с ваших лиц улыбки, будете плакать! Позову злую Тучу, она вам покажет! (Свистит.)
Плавно входит Туча.
Туча. Этот свет - мне лютый враг! Напущу я тьму и мрак! Не люблю я в мире жить, Да и вам не дам дружить!
Выбегают "лучики" с цветными лентами, исполняют танец. По окончании музыки выходит Солнышко.
Солнышко. Я солнышко лучистое, Тепло и свет несу, Улыбки возвращаю вам, И радость всем дарю!
Звучит музыка Вивальди "Весна". Дети-лучики, кружась в танце, выталкивают Бабу Ягу и Тучу из зала. (Отрывок для ознакомления)
Є свято гарне в Україні. Є свято казки чарівне. Що Миколай в святій ряднині Слухняним ласощі несе.
Це свято раз буває в році. Воно нікого не мине. Бо Миколай Святий із неба. В оселю кожну зазирне.
1 зірочка Грудень місяць наступає , То й зимі пора вже буть , Зима холоди гукає - Запрягай вітри у путь .
2 зірочка Вітри швидко підхопили Хмару з снігом, холоди, Над землею пролетіли, Випав сніг , зима іде.
Пісня “Зимонька”
Хлопчик Он, дивіться, покотилась В небі зіронька ясна. Десь за лісом зупинилась, Що то значить? Хто вона?
дівчинка от,якби до нас вона в гості завітала, Миколая привела і обдарувала,
Разом Святий Миколаю, Тебе ми благаєм! Обдаруй нас теплотою, Ласкою і добротою, Щастя дай нашому роду – українському народу.
Перша зірочка А листа ви написали До ангелів із небес?
Ведуча Так, і вже його послали.
Друга зірочка Дочекайтеся чудес.
Ведуча
В небі ангели працюють, Щоб зраділи всі малята, Миколаю віз влаштують, Бо чекає кожна хата.
Перший ангел
Я роблю смачні цукерки, Шоколадом покриваю, У яскраву обгортку Їх старанно загортаю.
Другий Ангел
Райські яблука збираю, Стиглі, кома дуже соковиті. Їх у кошики складаю- Поласують добрі діти.
Ведуча Скоро у наш рідний край Завітає Миколай. Ті, хто слухав маму й тата, Отримають даруночків багато. Ну, а ті, хто шкоду робить, Тільки різочку зароблять.
Ведуча А допомагають Миколаєві визначити, кому дарувати цукерки, а кому різки – ангелята. Вони заглядають у віконечка, як поводять себе діти: слухаються чи вередують.
Пісня: “Святий Миколай” (З’являються мишенята)
Ведуча Ви хто?
Перше мишеня Ми чемні, виховані мишенята, І тому чекаємо на подарунок.
Ведуча А чому ви вирішили, що и виховані?
Друге мишеня Ми допомагаємо мамі зранку попросила нас мама миша зерняток купити, то ми не сперечалися, відразу до магазину побігли. Ось пакуночок.
Ведуча А чи можна подивитись, що ви там купили?
Перше мишеня Чого це ви у наш пакуночок будете заглядати? В магазині так добре загорнули.
Ведуча Ні, ми все ж таки подивимось. (Розгортає, а там папірці від цукерок) Оце так зернятка! Оце так виховання! Здогадайтеся, що вам подарую святий Миколай.
Мишенята Цукерки? Печиво? Іграшки?
Ведуча Діти, підкажіть мишенятам, що їм подарує Святий Миколай? Але я думаю, все ще можна виправити. Потрібно піти до мами, чесно їй про це розповісти та вибачитись.
Танок звірят
Перший ангел Ой, бачу свята цього року не буде.
Ведуча Чому?
Другий ангел Ходили ми по світу, шукали, але на жаль, чемних та вихованих діток не знайшли.
Ведуча Любі ангелята, подивіться, скільки у нас діток і всі чемні, виховані, слухняні.А ще вони вміють дружно гратись.
Ігри “Збери кульки” “Відгадай, що в торбинці”
Ведуча От бачите, які у нас чемні та виховані діти. Так і перекажіть Миколаю, адже ми його дуже чикаємо.
Входить Миколай
Миколай Чи ви знаєте, малята, Хто я і яке це свято? Знаю я, малечо мила, Ви про мене пісню вчили. Чи ж не хочете співати, поки буду спочивати?
Миколай сідає на стілець
Пісня “Святий Миколай”
Миколай Заспівали гарно, діти, Хіба ж можу не радіти? А тепер спитати час, Хто ще вірші знає з вас?
Вірші Через поле, через гай, Йде до діток Миколай. У білесенькій торбинці Він для всіх несе гостинці.
Я Святого Миколая У віконце виглядаю, Жду даруночків багато, Бо я слухав маму й тата.
По дорозі йде дідусь з купою пакунків — Це несе вже Миколай дітям подарунки. А хто буде маму й татка слухати щоденно, То до того Миколай прийде недаремно.
Миколай Які ж ви, діти, молодці! Уже й не всиджу на стільці. Треба ноги розім’яти, У веселу гру пограти.
Гра - танок “Підемо у двір гуляти”.
Ведуча А чи не час роздавати подарунки?
Миколай Дарунки будуть, та спочатку Скажіть-но, хлопчики й дівчатка, Хто з вас вміє дружно гратись? А хто любить ще й навчатись? Діток хто не ображає? Вдома хто допомагає?
Ведуча Вміємо допомагати, А ще вмієм танцювати.
Танок “Ми хотіли танцювати”
Миколай Всі ви, бачу, добрі діти, Буду я за вас радіти, Гукну я зараз: “Ангелята”, Гей, запрягайте ви санчата І подаруночки збирайте, У дитсадочок поспішайте.
Входять ангелята
Миколай Любі хлопчики й дівчатка, Ось прибули ангелятка,
(Звертається до ангелят) А скажіть, небесні дітки, Все по правді, швидко й чітко. Чи ці діти, що у залі, Цілий рік були слухняні?
Ангел Так, вони були чемненькі, Тата слухали і неньку.
Миколай Мої любі ангелята, Розвантажуйте санчата. Буду я усім малятам Подарунки роздавати.
Хлопчик Дуже раді ми дарам, Але чим віддячить вам?
Миколай Ваша щедрість, доброта, Теплі, лагідні серця, Це подяка є для мене, Найжаданіша, напевно. Ви ж дивіться, будьте гарні, Не вередуйте, не пустуйте. Щоб слова не стали марні, За своїм життям слідкуйте.
Перший ангел В нас вже часу небагато, Треба далі поспішати.
Другий ангел Інші діти нас чекають, Подарунки виглядають.
Миколай Зірочки, вперед котіться, Де потрібно, засвітіться. До побачення, малята, Чекайте на наступне свято.
У небі, в райському саду був великий рух. Одні янголики сиділи на деревах, зривали яблука й кидали їх на долину, де стояли другі, що ловили їх у фартушки. Хтось трусив горіхові дерева, й горіхи, мов град, лопотіли в траву, хтось носив коші, повні солодких пахучих медяників і тістечок. А старші янголики з поважними личками стинали з кущиків сухі галузки й зв'язували їх золотими стяжечками в різки. Сьогодні ж день, коли святий Миколай сходить на землю, щоб обдарувати чемних діточок, а нечемних покарати. Це його обов'язок вже від давнього часу.