Свято святого Миколая в Україні (для дошкільнят та молодших школярів)
Одним із найулюбленіших в народі свят завжди було свято святого Миколая. У наші дні, з відбудовою духовності, святий Миколай повертається до народу, який його так безперервно любив і шанував. Урочисто відзначаються дні його пам'яті, лунають молитви до нього як заступника і покровителя знедолених. Відновлюється звичай дитячого свята Миколая з його «особистими відвідинами» і роздачею подарунків, поширений раніше, головним чином, на західних землях України. У Києві перше свято Миколая було влаштоване 19 грудня 1990 р. для 700 хлопчиків і дівчаток — сиріт та дітей з багатодітних сімей.
Через рік, 19 грудня 1991 р., стараннями Всеукраїнського православного братства, на гроші, зібрані Товариством святого Андрія Первозванного у США, дитячі свята святого Миколая влаштовано вже у 20 містах України та в українській громаді у Москві. Це вже початок традиції, яка, безсумнівно, заслуговує на загальне поширення.
Значну роль у релігійно-побутових традиціях українського народу відігравав культ святителя, чудотворця, архієпископа Мир Лікійських Миколи, день пам'яті якого церква відзначає двічі на рік: 19 грудня — «зимовий» (день смерті, помер у 343 р.) та 22 травня — «весняний» (перенесення останків із Мир Лікійських (Мала Азія) у Бар (Італія) 1087 р.
Багатьох святих вшановує церква та, мабуть, жоден із них не користується такою воістину всенародною любов'ю, як святий Миколай. Його образ є чи не в кожній оселі, а ікону майже повсюдно знаходимо на іконостасах церков. Його іменем батьки здавна називають синів. Йому присвячували легенди, вірші й пісні визначні митці. Чим же так прославився багатолітній єпископ Мир Лікійських, коли більше, ніж через півтори тисячоліття по його смерті, стільки любові йому випадає? І не лише в країні, де його вважають майже національним святим, але й серед усіх християнських народів? Геройством, відвагою чи мужністю? Ні, чеснотами іншого ґатунку, не менш шанованими, — жертовною любов'ю до ближнього, милосердям. Ще за життя його називали батьком сиріт, вдів і бідних. Святий Миколай для нас, християн, з давніх-давен — правдиве правило віри і уособлення смиренності. Кожна християнська душа любить його і звертається до нього зі своїми потребами, бо серце чує і знає, що він колись, за свого життя, був добродієм для християн, отож і сьогодні він подає нам руку допомоги в біді.
Святий Миколай народився в місті Патарі, в Малій Азії, від благородних, правовірних і багатих батьків — Феофана і Нонни, близько 280 р., за царювання Валеріана. Батьки його сповідували християнську віру. Микола вже змалку був набожним. З віком він виявляв схильність до суворого стримування і полюбляв бути на самоті. Вихований, у страху Божому, він завжди уникав мирських веселощів, любив бути в храмі Божому і, зрештою, відцурався мирського життя і прийняв чернечий чин. Після смерті своїх батьків Микола роздав свою спадщину бідним людям, а сам вирушив до Палестини поклонитися святим місцям. Після подорожі повернувся в місто Патар, де єпископом був його дядько. Той запропонував йому прийняти сан священика.
Відтоді святий Миколай допомагав усім, хто потребував його ласки. Своїми молитвами він утихомирює бурю на морі, рятує хворих і без ліку творить добрі діла. За такий великий і ревний труд він одержав сан архієпископа в місті Мирі. Він не пишався тим, що посів таке високе становище в Церкві Христовій. Навпаки, він носив простий одяг, їв один раз на день, не прагнув до розкоші, пив лише воду, не досипав ночей, молячись. Усіх його чеснот не можна перелічити й переказати, бо їх безліч. Двері його серця відчинені для всіх, хто може з вірою просити його допомоги, а він нікому не відмовляє в пораді і дарує втіху.
Під час гоніння в Римській імперії на церкву Христову, за царювання Діоклетіана і Максиміліана, святитель Миколай був схоплений і кинутий до в'язниці. За царювання Костянтина Великого святий Миколай був визволений з тюрми і повернувся до свого приходу.
У 325 році святий Миколай був присутній на першому Вселенському Соборі, де ревно захищав Христову віру і церкву.
У грудні 343 роцу великий святитель помер. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мир.
У VII ст. святий Андрій Крітський написав хвалебні вірші святому Миколаю, називаючи його Великим Чудотворцем. У VIII ст. святий Іоанн Дамаскід, у IX ст. — Феофан і Візантій на честь Чудотворця Миколая склали багато хвалебних пісень, які нині співають, під час Богослужіння.
За царювання Алексія Комнина (1081-1118) в 1087 р. по Різдві Христовім нетлінні мощі святителя Миколая були перенесені в місто Бар у Південній Італії. Це сталося після того, як варвари захопили Лікійське місто Мир і спустошили його. Пресвітеру з міста Бар уві сні святий Миколай заповів перенести мощі з міста Мир у місто Бар. Коли пресвітер розповів про це людям, близьким до церкви, ті дуже зраділи великому дару Божому. Вони відправили знатних людей і священиків на кораблі в м. Мир, де відшукали мощі і перенесли їх на корабель. При цьому дуже багато людей зцілилося. 11 квітня вони вирушили з Миру, а 9 травня прибули в місто Бар. Жителі міста вийшли зустрічати корабель зі свічками і з піснями. Вони з радістю і честю прийняли святі мощі угодника Божого і поклали їх у церкві Іоанна Предтечі.
Вдячні жителі міста Бар побудували на честь Чудотворця Миколая чудовий кам'яний храм, встановивши золоту раку. На третій рік після перенесення мощей, зібравши з навколишніх міст архієреїв і священиків, при великій кількості людей урочисто перенесли мощі святого Миколая з церкви святого Іоанна Предтечі в новозбудований храм і поклали в приготовлену раку у вівтарі.
У народних легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше — на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого Чудотворця.
Так в Україну культ святого Миколая прийшов разом із християнством. Культ святого був надзвичайно поширений в Україні. Архієпископ, рукоположений апостолами на служіння бідним, святий Микола завжди вважався заступником простого люду (до речі, його ім'я в перекладі з грецької означає «перемога народу»). Миколі молилися, вирушаючи в путь і потерпаючи на морі, під час хвороби чи пожежі.
До дати святого Миколи зимового приурочені деякі приповідки про погоду й прогнози на майбутній урожай. Так, на Херсонщині, якщо на Миколи йшов сніг, говорили: «Миколай бородою трусить — дорогу стеле», а на Харківщині загадували: «Як на Миколи іній — буде овес».
Свято Миколая мало переважно церковний характер, хоча в окремих місцевостях України в цей день виконувались і народні звичаї, близькі за значенням до різдвяно-новорічної звичаєвості. Це — веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей, пили пиво, квас, гуляли, веселились. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села — «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!».
На Харківщині 17, 18, 19 грудня справляли так звані Миколииі святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди й на ячмінь. В Галичині над Збручем у день Миколи відбувається другий «полаз», а святий Микола роздає дітям подарунки.
Під впливом сусідніх угорців, чехів та словаків серед певної частини українського населення Закарпаття й інших західних областей на початку XX ст. влаштовувались обходи ряджених напередодні 19 грудня. Очолювана переодягненим Миколаєм група парубків обходила двори, роздаючи подарунки дітям: цукерки, фрукти, горіхи тощо, а неслухняним залишали палицю, як пересторогу на майбутнє. Через Миколая нерідко хлопець передавав подарунки коханій дівчині і навпаки.
Ще донедавна в Україні звичай обдаровувати дітей на святого Миколая в основному побутував у західній її частині. Пояснюють це тим, що традиції прийшли до нас з Європи й утвердилися в краї, де в силу історичних обставин тісно переплелися дві основні гілки християнства — православ'я та католицизм. Та особливо урочисто відзначають 19 грудня у західному регіоні. Господині випікають смачні круглі пиріжки — «миколайчики» з різноманітною начинкою, а також медяники. А у дітей під подушками в ніч з 18 на 19 грудня з'являються подарунки від Миколая. То, мабуть, тому так любить наша малеча цього святого.
Всі знають і співають не тільки поширену скрізь пісню: «Ой хто, хто Миколая любить», але й інші, святий Миколай в очах українців — це «батько сиріт, вдів, калік, хворих і бідних». Усе своє майно він роздав страждаючим і голодним, він оберігає людей від стихійного лиха на морях і суші, застерігає мандрівників від небезпечних випадків. Святий Миколай для всіх є взірцем працьовитості, скромності, чесності, доброти, милосердя. Виховують дітей і підлітків на прикладі його життя.
Здавна живе в краї звичай, що в ніч з 18 на 19 грудня святий Миколай у супроводі ангелів ходить від хати до хати і дарує дітям, а також дорослим подарунки: цукерки, шоколад, яблука, а, також одяг, взуття, книжки, маленьким — іграшки. Ввечері перед Миколаєм бабуся або мати розповідає дітям про святого Миколая, його добрі вчинки, щедре серце, милосердя, про те, що він ніколи не забував чемних, працьовитих дітей і приносив їм подарунки. А нечемним (це буває дуже рідко) приносив ремінь або вербовий прут чи різку.
Віриться, що й цьогорічний Миколай обдарує наших дітей своїми гостинцями, не обмине їхніх сподівань
