Стецькові женихання (до дня Святого Валентина) Стецько. А батько казали, що вийдеш за мене заміж. Галя. За тебе заміж? Та ні за які гроші! Стецько. Брешеш Галько, брешеш! А батько казали, що, може, за якісь там гроші і не вийдеш. А за великі гроші – вийдеш, вийдеш!
Галя. Та ну тебе! Ну що мені з тобою робити? Стецько. А твоя мати казали, щоб ти мені рушники давала! Галя. Тобі рушники? Ага! Ну, добре, Стецьку, будуть тобі зараз рушники! Стецько. О-о-о. Отак би і одразу. Іди ж, неси! Ну, а поки ти принесеш, я сяду і перепочину. І смачненько поїм. Я страх, як люблю по-поїсти. І сидів би – їв би, і ходив би – їв би, і спав би – їв би! А батько каже: «Ну і, сину, у тебе й черево, більше ніж у нашої корови!» Та я його не слухаю. Стецько їсть і засинає... І сниться нашому Стецькові Що він в Туреччині – султан. І має право обирати В гарем собі прекрасних дам. Долаючи далекі далі, Зі всього світу їдуть кралі. Бо в Інтернеті є реклама: Потрібна жінка для султана! (Стецько в одязі султана. Біля нього прислуги. Зі всіх кутків світу їдуть дами).
Американка. Хай, хелоу, хау ду ю ду. Із Америки я йду. Прочитала в Інтернеті, Що султан шукає леді. Май амерікан біг вдача Як хот-дог, я вся гаряча. Розпалю я серце Джона, Як пожежу у Макдональдс. Запалають очі так, Як у дядечка Макдак.
Стецько. От і перша, щоб любити – Хоче просто підпалити. Ні, на ній я не женюся, Краще інших подивлюся!
Німкеня. Ахтунг всім і гутен таґ. О, Збараж! Це так, це так! Я приїхала сюди, Щоб лишитись назавжди! Йоган, ти мені повір, Будеш вдома – бригадир. Будем ми з тобою близькі, Як з капустою сосиска!
Стецько. Ні, ні, ні! Це не дівчина. Це вже фюрер-господиня. Ні, на ній я не женюсь! Кращих інших подивлюсь!
Іспанка. Буенос діас, всім аміго! Ох! Який Жуан ти грінго. Вся палаю я, як карі. Добре нам буде у парі. Схожим будеш у сомбреро На бика, ні, на тореро. Гарна я не тільки з виду. Зробимо з життя кориду!
Стецько. Ні – стривай, не так вже швидко. Ти гаряча – зразу видко! Я не бик – ти чуєш, мила, Хочу, щоб мене любили! Ні, на ній я не женюсь! Краще інших подивлюсь.
Француженка. Бон жур, монс’є, бон жур, мадам. Хто тут сказав: «Шерше ля фам?» І, хто, скажіть мені, мон шер, Мій Жан – мій мєсний кавалер. Якщо я вам скажу: мерсі, Вам будуть заздрити усі. Мон шер, якщо я вас люблю, Для вас я Францію спалю!
Стецько. Здуріла дівка, он яка, Вона заморить козака, І замість того, щоб любити – Я буду Францію гасити! Ні, на ній я не женюся, Краще інших подивлюся! (Уривок для ознайомлення)