Голохвастов і Проня Прокопівна (уривок для старшокласників)
05.02.2018, 20:21
Голохвастов і Проня Прокопівна (уривок для старшокласників) до Дня святого Валентина
Проня Прокопівна. Чи добре ж вам там гулялось, Свириде Петровичу? Мабуть, було що їсти, пити й по колінця в вівсі бродити. Голохвостий. Ат, мусив зайти, коли Оленчина стара затягла. Ну, посидів трохи, побалакав... Та хіба ж ви не знаєте, яке там балакання. Міщанки повпивались, почали співати, потім почали плакати, потім почали лаятись. Насилу-силу втік та оце прийшов до вас, щоб одвести трохи душу.
Проня Прокопівна. Сюди б то принесли свою душу... А може, ви покинули свою душу в моєї тітки? Голохвостий. Ви жартуєте, Проню Прокопівно. Їй-богу, жартуєте. Я своєї душі не покину будлі-де. Хіба покинув би її там, де буде ваша душа, Проню Прокопівно, там — і більше нігде. Проня Прокопівна. Чи гарно прибралася Оленка на той селюцький бал та на вашу гостину? Мабуть, наділа шовкову сукню, убралася в золото та в срібло, натягла кринолін отакелецький (показує), розпустила зачіску на голові, як гору. Ото шкода, що мені не довелось подивитись на Оленчин убір. Голохвостий. Що це ви, Проню Прокопівно! Хіба ж ви не знаєте Оленки! Їй-богу, жартуєте! Хе-хе-хе! Проня Прокопівна (з злістю). Але правда, що вона гарна? Яке в неї біле личко, неначе хто обсипав борошном. Які в неї блискучі великі очі. А брови! Чи правда моя, Свириде Петровичу? Голохвостий (важко зітхає. Тихо). Ой правда, правда! Де вже не правда! Ой очі, очі! А щічки! (Голосно.) Як ви гостро жартуєте, Проню Прокопівно. Але Оленка зовсім не така, як ви малюєте; то ваш язик такий гарний, що з-під нього виходить якось все гарно. Ой Проню Прокопівно! (Встає й наближається до неї.) Як послухаю вашої розмови, то аж поздоровшаю. Проня Прокопівна. Одначе слухали цілий день, аж піджак і жилетку скинули з себе... Химко! Курева! Аж музи′ків на радощах мусили найняти, аж піввідра сивухи мусили купити. Химко! Курева! Ха-ха-ха! Голохвостий. (тихо). Чи не бісові п'яні міщанки! Певно, вже котрась забігала сюди і все дочиста розбрехала. (Голосно.) Цьому всьому неправда! Вам хтось набрехав, щоб нас посварити, щоб нас розвести. Я вам докажу, що я тут ні в чому не винен... Проня Прокопівна. Куди ж пак! Докажу, що ні в чому не винен! Ха-ха-ха! Химко! Давай курева! Голохвостий. Не вірте! Проня Прокопівна. Вірю! Голохвостий. Ба не вірте! Проня Прокопівна. Ба вірю! Бо як ви були в нас, то говорили до мене облесливими словами, а очима поглядали скоса на Оленку. Я все постерегла. Я постерегла, що нема правди на вашому язиці. (Бігає по хаті.) Голохвостий. (слідком за нею). Ба не постерегли, бо я на Оленку не дивився скоса. Я на вас дивився й хочу дивитись, і більш ні на кого. Проня Прокопівна. Я серджусь на вас! Я палаю огнем! Ой гаряче мені, ой душно мені! Води! Води!
Голохвостий. Боже мій! Бодай покорчило язики тим проклятим брехухам, що набрехали на мене та розтривожили вас. (Бере пляшку з водою, наливає води.), Проня Прокопівна. Не дам над собою кепкувати. Ви думаєте, що мені треба вас, що в мене в паничах недостача? Та я вийду на ґанок та тільки свисну, то назбігається їх повнісінький двір. Проня Прокопівна не на те вчилась в пансійоні, щоб дати водити себе за ніс. Ой душно мені! Ой горю, ой палаю! Голохвостий. Заспокойтесь, Проню Прокопівно! Прошу вас, благаю, заспокойтесь! (Тихо.) Оце біда! Ще як розсердиться та прожене мене з хати, то прощавайте мої надії на Рябкове срібло-золото! Ох! Проня. Про мене... говоріть що хочете, бо я втомилась. (Сідає на канапі.) Голохвостий. Чи вже ж ви, Проню Прокопівно, думаєте, що я й справді люблю Оленку? Чи можна ж мені, Свиридові Петровичу, любити міщаночку, що з кошиком ганяє по городу та кричить: «Сюди яблучок, сюди солодких». Пхе! Цього ніколи, ніколи не може бути. Проня. Мені здається, що не може. Голохвостий. А чи правда ж тому, щоб я таку дівчину взяв собі за жінку? Чи такої мені треба жінки! Я знаюсь з неабиякими людьми. В мене бувають вчені люди, в мене бувають усі митрополичі баси. Проня. І справді! Голохвостий. Побий мене хрест святий, коли брешу. Ну, скажіть же, чи можна ж мені мати таку жінку, як Оленка? Чи вона ж дотепна поговорити з ученими людьми, прийняти їх? Мені треба такої жінки, як ви, Проню Прокопівно! Проня. Тільки такої, як я? Спасибі вам за честь, коли ви так думаєте; ми не гонимось за такою честю. Голохвостий. Ви мене не розумієте, Проню Прокопівно! Я не хотів би іншої жінки, окрім вас. Ви — й більше ніхто! Або ви, або ніхто! (падає навколішки) Проня (тихо). Чом же це він не стає передо мною навколішки, як той вусатий копитан перед мадамою? Голохвостий. Ви не вірите? (Приступає.) Ви не вірите? Так знайте ж, що я більше нікого не любив, не люблю й не любитиму, окрім вас. Як побачив я вашу, таку заввишки, як дзвіниця, зачіску на голові, то трохи не вмер на місці. Як почув я вашу вчену розмову, то й поклав, що для моєї компанії треба такої жінки, як ви. Проня (тихо). Оце мені трохи подобається. (Голосно.) Може... не знаю. (Кокетливо.) Голохвостий. (падає навколішки перед Пронею). Проню Прокопівно! Без вас мені не жити на світі! Вірте мені, що говорю правду! Проня. Якби пак можна було заглянути в вашу душу та подивитись в ваше серце! Голохвостий. То там ви побачили б, що золотими буквами написано: Проня Прокопівна. Ой, якби золотий ключ од вашого серця та лежав в моєї душі в кишені, який би я був щасливий! А! Я б щогодини одмикав би ваше серце та все дивився на його! Я б не їв, я б не пив, я б не курив три дні, тиждень, та все заглядав би в ваше серце. Проню Прокопівно! Що ж ви скажете? (Бере її за руку.) Проня. Я... я... дайте мені трохи подумати! (Затуляє очі й лоб долонею.) Я так стривожена, так стривожена; так якось все сталось несподівано, негада-но! Я... Я даю вам свою руку (подає руку), але треба попереду спитати батька-матері!
