Твір є поемою,аранжованою музикою зарубіжних авторів
В далекім краї,що в імлі На іншому кінці землі, Де ностальгія,мов удав, Все давить,а не обійма – І вже,здається,сил нема,– Про край свій я розповідав…
* * *
Якби ти знав лиш, мій амігу, Який чудовий запах снігу Та запах талої води – Тебе манило би сюди! Якби ти бачив тільки іній, Що на дротах електроліній, Кущах,деревах!..На хвилину Присяде пташка на билину – Гойдається билина та, Й так гарно іній обліта! Мороз малює візерунки. На річці крига трісне лунко. У дзеркалі тонкого льоду Любується на свою вроду Гнучкий і довгий верболіз. Блискучі від замерзлих сліз, Завмерли верби тихо.Он Під вербами сліди ворон, Мов хрестики на рушникові, У час прогулянок чи ловів Залишені.А на долині, Де трави буйні були,нині – Повита млою біла даль. У всьому – цнота і печаль.
Несуть снігами мене лижі – Мороз щипає,вітер лиже! – По схилу горба мчу навскіс – Туди,де он чорніє ліс. Відчув я зразу його ласку – Там тихо й тепло.Справжня казка! Лежить ,мов витвори умілі, Багатий сніг на голім гіллі, А зверху ще іскристий іній – І синьо-білий й біло-синій. Ялини там стоять стіною: Пропустять – й зімкнуться за мною. Зачеплю гілку якусь сильно – І довго сніг дрібний повільно Сідає й тане на долоні. Краса незнаних ще симфоній!
Все далі тінь моя сягає – Зимове сонце вже сідає. Хоч серце ще побути хоче – Прощаюсь з лісом неохоче. Мороз міцнішає нівроку! В вечірню пору мої кроки Риплять вже голосно,і я Замерз – і навіть тінь моя. І от чимдуж біжу до хати, Щоб руки у вогонь упхати...
Нема милішої від втіхи Дивитися,коли зі стріхи Звисають білі свічі льоду І тихо плачуть у погоду. Остання сталася відлига, На річці скресла уже крига, Частішають любовні сни – У всьому подих вже весни.
* * *
Якби я тільки лиш зумів Дібрати тих потрібних слів Та описати в нас весну!.. Все прокидається від сну. Немов дитя щасливі ви, Що перший паросток трави Пробився вже крізь лист пожухлий. Ще голе все – та вже набухле. Ряди дерев завмерли зранку В неясному з бруньок серпанку. Стоять без листя ще тополі. Напровесні вони ще голі – Лише нелічені ворони Вкривають їх розлогі крони, І галасливо в верховітті Лаштують гнізда собі з віття. Та прийде час – і тополиний Зірветься пух тоді й полине, І вкриє землю,ніби сніг – Аж буде видно сліди ніг.
Торкатиметься лоскітливо – Аж поки змиється у зливу, Чи попадеться вітровію, Який його по світу звіє.
В беріз вже стовбури вологі (Коли самотні –то розлогі, А в колі –то стрункі й високі) – По них струмки стікають соку, І в тріщинах кори мурашки Там упиваються ним тяжко.
Трава росте нечутно;роси На ній стоять вже вранці.Босим Так любо краплі росяні Збивати у сліди мені! А верби,верби забув я!.. Вони –обитель солов’я, Який на самому світанку Собі в зеленому серпанку Виводить пісню солов’їну Й ласкаво будить Україну. Зелена,квітнуча,умита – Вона чекає уже літа.
* * *
Як п`янко пахнуть квіти влітку! Між них літає напідпитку Сердитий та огрядний джміль. Бджола несе за кілька миль До свого вулика нектар. Та вже занадився косар – І,облітаючи покіс, Бджола ридає медом сліз. Й летить в поля,бо там волошки Синіють в житі; далі трошки – Дзвіночки,польові ромашки Й,хитаючись на вітрі важко, Червоний пломеніє мак.
В пахучих травах любо так Де-небудь прилягти на спину Й дивитись в небо,де невпинно Високі хмари вдаль біжать Рядами,як небесна рать. Між берегами невеличка Тече до моря тихо річка. Люблю ласкаві її води, Бо я дитя тої природи І вже занурююся – а-ах!. . – Ловити рибу у корчах... В воді по шию вже годину Чатую вперто на рибину. У воду враз впаде комаха – Тріпоче й не злетить,невдаха. Не відкриваю свого рота – Ще запливе,немов до грота! З хвилину так...І накінець, Урвався карасю терпець – І він ковтнув того живця. І так тече все без кінця...
У моїм милім,любім краї Усе сюркоче і співає. Який надвечір жабок спів! Так хор би знаний не зумів.
Смеркає.Вітер неохоче Знамена пелюшок тріпоче. Нечутно падає роса. Примарна сутінок краса Зливається з красою неба. Що ще для щастя в світі треба?
* * *
Не знаю,добре чи погано, Коли навколо усе в`яне Та все навколо завмира – Бо люба серцю й та пора, І я продовжую вдихати Нові для мене аромати... ...Земля,недавно ще зелена, Вся в золоті.У листя клена Ті кольори такої гами – Найкращий то букет для дами! Листок останній тріпотить, В наступну мить він облетить – Та любувався б кожним рухом І тихий шурхіт його слухав. Так милує в ту пору око Вода прозора і глибока, І любі запахи мені Димів вечірніх вдалині. Вже вранці тоне все в тумані. Все зібрано на кожнім лані. В ту пору кожен поспіша На тому мати хоч гроша, Й нічого іншого не знає – Лиш запасає й запасає, І зараз зайняті тим всюди Усі євірята й усі люди. Ті тягнуть собі в дупла,в нори – А ми наповнюєм комори, Підвали,ящики,діжки, Великі і малі мішки – І раді класти би в кишені, За пазухи,за щоки й жмені. Устигнути б!..Та вже дощі. Вертає мода на плащі. Багаті кольором в ті миті Лиш парасольки розмаїті Та неясні юнацькі мрії, Що дощ нудний,бува,навіє.
Взуття намокле терпить муку... Та вже мороз скував грязюку, І воно втішилось: нема Нічого краще,ніж зима! А я подумав,що ніколи Не розлюблю те вічне коло.
* * *
Хай милий край мені пробачить, Що моє серце тихо плаче...
...Хтось нерозумний кинув в річку Якийсь непотріб невеличкий – Й пливуть,занурившися важко, Розкислий чобіт,відра,пляшки, Пливе ціле і половина – Все,чим багата Україна...
Он у болоті хтось загруз, Не по коліна –по картуз. І вже не гордість в мене – Щем: у кращий в світі чорнозем...
Хазяйка добра,як годиться, Дає зерна домашній птиці – Й що цілиться ,не має й гадки, У них босяк малий з рогатки. А немовлята гожі ці Росли ж на нашім молоці...
Стоять палаци чиїсь,дачі – Я у Європі такі бачив. Дивлюся –аж стара будівля, На ній з соломи перхла крівля – Та я любуюся,бо ох, Який на ній зелений мох! Та що там я!..Он той лелека Щороку приліта здалека Полюбоватися на нього, В задумі підібгавши ногу. Краса!..А відчуття,неначе Життя в хатині тій собаче...
Не розлюби!..Не стань байдужим!.. Не покидай,вернися,друже, Не їдь назавжди,повернись – Як не тепер,то хоч колись... Хай доля кине за моря – Та виведе тебе зоря Найпершої величини Додому із далечини. Не тільки віддані лелеки – Півсвіту прийде,мов до Мекки! Повір у мрію ту сміливу – Лиш так на світі роблять диво.
